Сайт Богдана Дмитриевича Яворского

02 Апрель 2013

Родословная роспись Яворского Богдана Аркадьевича, студента 1-го курса Тернопольского Национального Экономического Университета, № 42. 2007 год.

Авторская работа на украинском языке. Публикуется с согласия автора.
Электронный вариант.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ФАКУЛЬТЕТ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ
КАФЕДРА УКРАЇНОЗНАВСТВА

ІНДЗ
На тему: Мій родовід.
Виконав студент
Групи МЕН-11
Яворський Богдан Аркадійович
Тернопіль 2007

План:
1 Вступ
2 Мій родовід.
2.1 Історико-географічні дані про мою родину.
2.1.1 Мамина лінія.
2.1.2 Татова лінія.
2.2 Історія моєї родини.
2.2.1 Мамина лінія.
2.2.2Татова лінія.

1 Вступ.
Генеалогія (грец. … — родовід) — родознавство, допоміжна історична дисципліна, що вивчає: 1) історію родів; 2) родословну якоїсь людини. Генеалогія пов’язана з такими суміжними науками, як геральдика, дипломатика, євґеніка, історія та інші.
Одиним з перших дослідників українського родоводу був Яків Маркевич, який залишив «Генеалогические заметки». Найбільше питань української генеалогії опрацювали Олександр Лазаревський, Григорій Милорадович, В.Модзалевський. Зверталися в своїх дослідженнях до питань української генеалогії історики О.Бодянський, М.Костомаров, П.Єфименко, В.Липинський, М.Грушевський, Д.Багалій, І.Крип’якевич, О.Оглоблин.
Для того, щоб писати свій, власний родовід, для початку потрібно знати, для чого люди взагалі вивчають свої родоводи, чому вони проводять довгі години в архівах, чи роз’їжджають по цілій країні,щоб взнати два, три слова, які згодом стають наче клаптиком однієї великої картини свого родоводу.
Відповідь на це питання досить проста. Люди вивчають свій родовід по тій самій простій причині, чому вони вивчають історію. І чому вони взагалі вчаться. Це тяга до чогось нового, незвіданого і одночасно такого близького, і рідного, адже якщо історія Австралії декому може здаватись нудною, бо вона його не стосується, тоді як історія України, так само й історія свого роду не може бути нудною чи нецікавою, адже вона стосується кожного з нас без виключення.
Потрібно пам’ятати своє минуле, потрібно знати, що пережили наші предки, адже колись український народ обзивали і гнобили, забороняли говорити по-українськи, називали безбатченками, доводили, що в нас немає власної історії, власного духу, власної самобутності. Для того ми повинні вивчати і досліджувати свою історію, щоб знати, що творилося з нашим народом, що він пережив, щоб нам не могли сказати: «Це неправда, такого не було». І щоб не повторились ті чорні сторінки, які були в історії нашої країни. І якраз наша історія складається не з дат у першу чергу, не з подій, а з людей, котрі вершили, переживали ту чи іншу подію. Тому родовід- це невеличка складова нашої історії. Я вважаю, кожен повинен знати хоча б частину свого родоводу, знати якими були його предки, для того, щоб гордитися своїм родом, наслідувати тільки хороше, а погане відкидати.

2.1 Історико-географічні дані про мою родину.
Львів
(Галичина) Дідухи З Москви
Тернопіль
Трускавець,
Уличне Камянець-Подільський
Яворські Купцевичі,
Бламари Далекий Схід

2.1.1 Мамина лінія
Родина Купцевичів — Бламарів(родина моєї бабусі).
Предки родини Купцевичів, так як і Бламарів, здавна жили в Хмельницькій області. Згодом по місцю служби Купцевич Пилип Петрович та Купцевич (Бламар) Єфросинія Олексіївна змушені були переїхати на Далекий схід, після того жили деякий час в Москві, звідки доля завела їх знову у Хмельницьку область в с. Балин, звідки Купцевич Людмила Пилипівна поїхала на навчання у Львів, де і зустріла свого майбутнього чоловіка Дідуха Леоніда Дмитровича. Згодом вони переїхали в м.Тернопіль, народили дочку Яворську (Дідух) Оксану Леонідівну, там і проживають до сьогодні.
Родина Дідухів – Храбанів(родина мого діда).
Дідухи зявилися на Житомирщині в середині 19 століття(прийшли з Галичини). Родини Прокопчуків, Шидловських і Храбанів з давніх часів проживали на Житомирщині поблизу м.Звягеля, перейменованого згодом в Новоград-волинський. Мій дідо, Дідух Леонід Дмитрович переїхав у Львів в 1957 р. на навчання, а потім у м.Тернопіль.
2.1.2 Татова лінія
З давніх часів родина Яворських(дідова лінія),так само як і родина
Кушнірів(бабусина лінія), проживали в с.Уличному Львівської області, звідки переїхали у 1977 до Трускавця, де і живуть сьогодні.

2.2 Історія моєї родини.
МІЙ РОДОВІД

2.2.1 Мамина лінія
РОДИНА КУПЦЕВИЧІВ — БЛАМАРІВ (бабусина лінія)
Бламар Олексій Васильович народився в кінці 19 століття в селі Балин Дунаївецького району Хмельницької області. Займався домашнім господарством, шив чоботи, був заможнім господарем.. Мав брата Миколу Васильовича.
Бламар Олеся Іванівна народилася в кінці 19 століття в селі Балин Дунаївецького району Хмельницької області, допомагала йому в домашньому господарстві, ткала полотно.

Купцевич Петро Михайлович та Купцевич Марія Іванівна народилися в 80тих роках 19 століття в селі Безнісківці Камянець-Подільського району Хмельницької області, мали велике господарство, багато худоби, коней і велике поле. Купцевич Петро Михайлович мав брата Павла Михайловича.
Після насильної колективізації як Купцевичі, так і Бламари залишилися без господарства і дуже бідували.

Бламар Євфрозинія Олексіївна(мама моєї бабусі) народилася 22 червня 1906р в селі Балин Дунаївецького району Хмельницької області, мала брата Онисія та сестру Килину, закінчила 7 класів Балинської школи і пішла працювати вчителькою в ЛІКНЕПі (ліквідація неписьменності) в селі Безнісківці Камянець-Подільського району Хмельницької області. Там же зустріла свого майбутнього чоловіка Купцевича Пилипа Петровича.

Купцевич Пилип Петрович народився 17 вересня 1904 року в селі Безнісківці Камянець-Подільського району Хмельницької області, мав брата Купцевича Андрія Петровича, отримав військову освіту. Після одруження з Євфросинією Олексієвною, змушений був по місцю служби поїхати на Далекий схід. Там, в Амурській області, і народилися їхні діти: Купцевич Людмила Пилипівна, Генадій Пилипович та Валентин Пилиповч.
В 1940р. Пилип Петрович поступив у військову Академію ім. Фрунзе, тому сімя переїхала в Москву.
В 1941 р. сім”я поїхала на відпочинок в с. Балин Хмельницької області, де їх застала війна. Купцевич Пилип Петрович був викликаний на фронт, де і загинув в 1942 році під Ленінградом в чині підполковника, командира кавалерійської бригади. Після цього мати з дітьми залишилася жити в Балині.

Купцевич Генадій Пилипович(брат моєї бабусі) проживає зараз в Татарській республіці Російської Федерації,пенсіонер.
Купцевич Валентин Пилипович(брат моєї бабусі) живе в с.Сахкамінь Камянець-подільського районуХмельницької області, пенсіонер.

Купцевич Людмила Пилипівна( моя бабуся) народилася 1939 року в Амурській області бувшого Радянського Союзу, з двох років проживала в с.Балин Хмельницької області. По закінченні 10-ти класів середньої школи, поступила в Чортківське педагогічне учиилище, опісля- до Львівського державного університету ім. Івана Франка, де і познайомилась з майбутнім чоловіком Дідухом Леонідом Дмитровичем.

РОДИНА ДІДУХІВ – ХРАБАНІВ (дідова лінія)
Батьки мого діда, Дідуха Леоніда Дмитровича (тата моєї мами), походять з родин Дідухів-Прокопчуків та Храбанів-Шидловських. Дідухи зявилися на Житомирщині в середині 19 століття(прийшли з Галичини). Родини Прокопчуків, Шидловських і Храбанів з давніх часів проживали на Житомирщині поблизу м.Звягеля (Новоград-волинський). На початку 20 століття після повернення із заробітків з Америки Степана (Стефана) Дідуха він одружився з Федорою Прокопчук.
Сім”я Дідухів-Прокопчуків була однією з найбагатших у селі Золотне.
За розповідями мого прадіда, Дмитра Степановича, у господарстві були коні як для роботи в полі, так і окремо коні, якими їздили на базари та в гості до родичів, які проживали у сусідніх хуторах. Він завідував філією банку у с.Жолобному, обирався старостою села.
У 1915р. в них народився син Дідух Дмитро Степанович(тато мого діда Леоніда); в сім”ї був ще старший син Іван і дочка Ганна. Під час Першої світової війни Стефан Іванович він призваний в російську армію (Волинська губернія входила до складу Росії). Він загинув 1916 році десь на теренах Галичини (місце загибелі невідоме).
Моя прапрабабця Дідух (Прокопчук ) Федора Давидівна , залишившись одною з трьома дітьми, змогла давати раду господарству, проте, після колективізації сім”я втратила не тільки все тяжко нажите добро, але й хату. Вже з 13 років мій прадід Дмитро Степанович змушений був працювати на цегельному заводі в м.Славута, а прабабуся знаходила притулок то в одних, то в других родичів разом з своєю малолітньою дочкою Ганною, старший син Іван на той час помер.
В 1938р. мій прадід Дмитро Степанович одружився з Храбан Марією Василівною, яка походила з родини Шидловських-Храбанів. В 1940 р. в них народився син Леонід.
Родина Шидловських з давніх часів проживала поблизу м.Звягеля (перейменованого згодом в Новоград-волинський). Шидловська Анастасія Аполінарівна (моя прапрабабуся) на початку 20 ст. одружилася з Храбаномм Василем Мартиновичем- «урядником» із села Великий Молодиків. В цій сім”ї було шестеро дітей. Марія Василівна(1917р.н.) серед них- наймолодша.
Сім”я Храбанів була досить знаною на той час (Храбани мали тоді хату під бляхою, вітряк, велике господарство, ліс). Брат Василя Мартиновича був механіком на залізниці, та за певні заслуги був нагороджений годинником від імені російського царя Миколи ІІ.
Під час колективізації все, що належало сім”ї Храбанів було відібране, а прапрапрадіда разом із старшим сином було вислано до Сибіру.

В 1940 р. у Дмитра і Марії народився син Леонід — мій дідо.
Після закінчення 10 класів середньої школи Леонід Дмитрович поступив на фізичний факультет Львівського університету(де і познайомився з Купцевич Людмилою Пилипівною), закінчив його, і аспірантуру при ньому, та був направлений на роботу в Тернопіль. В 1966р. В сім”ї Дідухів народилася моя мати- Яворська (Дідух) Оксана Леонідівна.
Моя мати Діудх (Яворська) Оксана Леонідівна народилася 14 жовтня 1966 року в м.Тернополі, де і проживає сьогодні, в 1984 році закінчила середню школу №15 і поступила до Тернопільського медичного інституту, де і познайомилась з своїм майбутнім чоловіком Яворським Аркадієм Васильовичем. У 1990 році закінчила Медичний інститут, в цьому ж році в них народився син- Яворський Богдан Аркадійович, через 10 років, в 2000 р. в них народився другий син — Яворський Андрій Аркадійович.

2.2.2 Татова лінія.
Батьки мого діда по татовй лінії — Яворська Любов Іванівна та Яворський Станіслав Олегович походять з родини Яворських. Рід Яворських дуже давній і налічує низку поколінь, мені, на жаль, невідомих. Предки Станіслава Олеговича переїхали в с.Уличне Львівської області з Польщі. В с.Уличному Станіслав Олегович одружився з Яворською Любов”ю Іванівною, з якою утримували хороше домашнє господарство, мали багато худоби та поле. В 1939р. в них народився син- Яворський Василь Станіславович(мій дідо). Мій дідо закінчив початкову школу в Уличному і відслужив три роки у армії, в морському флоті. Після закінчення служби поступив в Професійно-технічне училище в Стрию.
Батьки моєї бабусі Яворської (Кушнір) Ірини Іванівни Кушнір Іван Орестович та Кушнір Орися Василівна також проживали в с.Уличному ,
де утримували крамницю і досить заможно жили, мали чотири дочки: Мирослава, Стефанія,Наталя та Ірина(моя бабуся). Після утворення Радянського союзу, настали важкі часи, бо відібрали все нажите добро. Невдовзі, внаслідок важкої долі, батьки помирають і діти залишаються сиротами. Невдовзі Кушнір Ірина Іванівна зістрічається з своїм майбутнім чоловіком Яворським Василем Станіславовичем.
В 1963 році вони одружуються. В той час Ірина Іванівна працювала в с.Уличною бібліотекаркою, а Василь Станіславович працював на буровій станції недалеко від с.Уличного. В 1964 р. В них народжується син- Яворський Олег Васильович- мій дядько. В 1967 році році народжується мій тато- Яворський Аркадій Васильович. В 1977 році Яворський Василь Станіславович купляє хату в м.Трускавець, куди і переїжджає разом з родиною. В 1985 році мій батько поступає в Тернопільський медичний інститут. У 1989 році він одружується з Дідух Оксаною Леонідівною.
У 1990 р. народжуюся Я!
У 2000 році народжується мій брат Яворський Андрій.
У 2007 році я закінчую СШ№ 17 м. Тернополя і поступаю в Тернопільський Національний Економічний Університет.

Під час роботи над цим завданням я дізнався багато для себе нового, невідомого для себе раніше, не тільки про свою родину, але і про історію свого краю і України в цілому. В мене виникло і багато запитань щодо свого родоводу і я намагатимуся в майбутньому знайти відповіді на ці запитання.
_____________________________

ХIБА Ж НЕ ДИВНА НАША МОВА?

Хіба ж не дивна наша мова?
Дивують слух її слова
її ми звемо «калинова»,
та не говоримо «моя».

Ми признаємося в коханні,
так було завжди у житті.
Слова солодкі і примарні,
хоча вони давно не ті…

Чому не мовимо ми знову
своєю мовою? Ти ба-
розпочинаємо розмову:
чужі думки, чужі слова.

Ми маєм тисячі відмовок,
слова говорим не свої,
ми не повернемося знову,
назад ніколи у житті.

Хіба ж не дивна наша мова?
Дивують слух її слова
ця незабутня колискова…
якщо не наша, то чия..?

Б.А. Яворский, 2008.