Сайт о Яворских

Родоначальник Турецьких – Дмитро – вперше згаданий у 1491 р. через чотири роки з’являється знову. У 1495 р. він заставив свої частки у Турці, Яворі та Ясениці якомусь Йоану з Пустомит за 600 флоренів10. Ще у 1508 р. Дмитро залишався у своєму родовому гнізді. Це зазначено у переліку земян самбірського, стрийського та дрогобицького повітів, вміщеному у поборовому реєстрі 1508 р., де згадується :»Dmytr Javorzky de sorte sua in Javora, Trunka (Turka – авт.), Baranczycze et Jaszyenycza, m. 1 ½ g 20″11. Але у 1514 р. Дмитро прибав частку в с. Унятичах біля с. Дрогобича від Васька Унятицького за 200 гривень12. З цього часу й до кінця 1539 р. він — учасник різних судових та майнових справах власників Унятич та навколишніх сіл. Унятичі стало місцем його постійного перебування. Поява Дмитра Турецького саме тут не випадкова. У 1516 р. Анастасія, дочка покійного Васька Унятицького одружилася з Павлом Ступницьким. Така подія, як правило, супроводжувалася відповідними записами до земських актів: записом посагу на частині маєтку чоловіка та актом зречення з батьківських та материнських маєтків на користь найближчих родичів.

Особою, на користь якої відбулося зречення з боку Анастасії Унятицької, був Дмитро Турецький, названий у відповідному документі її рідним братом13. Ймовірно, вони доводилися одне одному братом і сестрою по матері. Після смерті Федька з Турки та Явори, його, невідома на ім’я, дружина вийшла вдуге заміж за Васька Унятицького, з яким мала дочку. Можливо, згаданий у акті купівлі-продажу 1514 р. Васько був вітчимом Дмитра Турецького.

Впродовж 1510-30-х років Дмитро Турецький неодноразово з’являється нга сторінках актів перемишльського гроду та земського суду. Наприклад, у 1516 р. він заставив двох свох селян у Турці Павлу Ступницькому14. У наступному році він придбав земельну власність в Унятичах від Андрейка Унятицького за 3 фертони15. У 1519-20-х рр. Дмитро мав ще декілька справ з Андієм Унятицьким: останній заставив за 10 гривень Дмитру півдворища з кметем16, а у 1521 і 1524 рр. продав Дмитру спочатку два дворища за 50 гривень, згодом ще якусь земельну власність за 12 гривень17.

У цей час Турецький був активним учасником кількох судових справ. Зокрема, у 1515 р. він судився з Павлом Ступницьким за частку в Унятичах, на яку претендували обидві сторони після смерті Васька Унятицького. Перший у якості пасерба, другий – зятя18. У 1519 р. Іванка Унятицького та Дмитра Турецького позивав Рихтицький. Об’єктом суперечки був робітний Федько з Унятич, якого відповідачі не хотіли відпустити з Унятич19. У кінці 1520-х років Турецький позивався з Васьком та Стецьком Унятицьками, які вчинили на нього збройний напад у Дрогобичі20.

Дмитро був двічі одружений. В обидвох випадках на представницях роду Унятицьких. Спочатку його дружиною стала Анна, дочка Іванка. У 1517 р. він записав її посаг у розмірі 60 гривень на половині свого маєтку в Турці, Яворі та Унятичах21. Після смерті першої дружини, що сталася десь перед 1534 р., Дмитро одружився вдуге з Фенною, дочкою Андрія22. Про дітей від першого шлюбу ніяких відомостей не має. З другою дружиною Турецький мав двох синів: Михайла, Сенька та дочку Анну. На час смерті Дмитра – між 1541-1543 рр. – всі троє були ще малолітніми. Після смерті їхнього батька у 1543 р. розгорілася суперечка між Андрієм Занковичем Унятицьким і Матвієм Вачовським з одного боку та Яворськими – з іншого за право опіки над сиротами. Справа завершилася компромісом: Вачовський та Унятицький віддали в оредну маєтки покійного Дмитра Турецького Федькові Яворському на 9 років, тобто до часу досягення повноліття найстаршого з нащадків Дмитра. Впродовж вказаного терміну Яворський зобов’язувався виплачувати певну суму на утримання своїх двоюрідних племінників та племінниці23.

Наступне покоління Турецьких у особі Михайла та Сенька Турецьких та їхньої сестри неодноразово згадуються у різноманітних майнових та судових справах власників Унятич, Турки, Явори. Анна Турецька була одружена з Яцьком Ільницьким Васильковичем, власником частини Ільника, Мельничного та Угерець (1567 р.)24. Михайло Турецький, здається старший син Дмитра, був двічі одружений. Його перша дужина – Олюхна, дочка Андрія Рогозинського померла на початку 1570-х років25. У 1574 р. Михайло мав вже другу жінку також Олюхну, дочку Антона Винницького26. У 1579 р. він востаннє згадується разом з братом Сеньком під час акту отримання части в Яворі від Андрія Турянського Лоя27. Декілька років відомостей про нього не має. А у 1583 р. Михайло згадується покійником28.

Сенько Турецький прожив значно довше. Ще у 1602 р. він разом із сином Станіславом відступив частку в Унятичах, набуту від Андрія Рудницького, Івану Турецькому29. Він також двічі одружувався. Спочатку його дружиною стала Анна, дочка Матвія Вачовського (1560 р.), згодом – Дорота, дочка Миколая Хваля (1584 р.)30.

На відміну від Турецьких, рід Яворських вже у перших двох поколіннях був репрезентований чималою кількістю своїх представників.

З поміж п’ятьох братів Яворських – Богдан, Івашко, Яцько, Федько, Роман – на початок XVI ст. живими залишалися лише двоє наймолодших. Яцько помер перед 1 березнем 1502 р. , залишивши чотирьох малолітніх синів: Лукача, Михайла, Ігната та Олехна. Двоє Яворських з старшого покоління Федько, Роман та їхній племінник Олександр визнали наявність боргу перед синами покійного Яцька у розмірі 17 флоренів, записавши їх на дворищщі у Турці, та зобов’язалися повернути вказану суму, після досягення племінниками повноліття31.

Одно часно в тому ж році, можливо й раніше, оскільки не згадується в угоді між синами покійного Яцька та іншими Яворськими, помирає Івашко. 20 червня 1503 р. його дружина Марія квитувала Федька та Романа Яворських з віна та привінку, записаного її попереднім чоловіком на маєтках у Турці, Яворі та Ясениці. Івашко залишив неповнолітню дочку Федю (Feythka), подальша доля якої невідома32. Більше прямих спадкоємців Івашко не мав.

В обидвох вказаних випадках серед представників старшого покоління відсутній Богдан. Натомість в угоді від 1 березня 1502 р. згадується його син Олександр. Таким чином, можна стверджувати, що Богдан помер перед 1502 р.

Наймолодші з-поміж братів Федько та Роман, прожили значно довше. Федько, наприклад, ще у 1534 р. позичив своєму племіннику також Федьку 10 гривень33. Коли саме він помер сказати важко, оскільки на 1530-1550-ті роки серед Яворських з’являєтьсяч декілька осіб з таким іменем, з поміж них практично неможливо ідентифікувати представника старшого покоління.

Роман дожив до 1540-х років. У 1544 р. він квитував Олександра Яворського з судового процесу, розпочатого його сином Сеньком стосовно часток у Турці34. Також відомо, що Роман був одружений з Вахною (Vachnam als Vaszylycza), дочкою Андрія Ступницького (1504 р.)35 та був священником (1544 р.)36.

Наступне покоління Яворських було представлене синами Богдана, Яцька, Федька та Романа.

Олександр син Богдана, вперше з’являється у 1502 р. З того часу він регулярно згадується в актах перемишльського земського суду та гроду як власник часток у Яворі і Турці. Востаннє – у 1551 р., коли разом з сином Климком заставив свого кметя з півдворищем у Яворі Івану Яворському за 25 флоренів37. Він був одружений з Анною, дочкою Германа Корчинського (1531 р.)38

Доля синів Яцька Яворського добре відома з судових справ, які вони вели між собою у кінці 1540-х років навколо батківського спадку та часток уже покійних братів. З них дізнаємося, що крім перерахованих в угоді 1502 р. чотирьох братів був ще п’ятий – Андрій. На середину 1540-х років Михайло на прізвисько Піший (Пішко), Олехно та Андрій залишалися живими. Ігнат помер між 1545-1547 рр., ще раніше помер Лукаш39.

Найбільш чисельною була сім’я Романа Яворського. Він мав восьмеро синів та дві дочки. Сенько, можливо старший син, вже у 1544 р. згаданий покійником40. Дмитро, Васько, Івашко, Андрій, Грицько дожили до кінця 1560-х років. Натомість Стецько і Федько (Ференс) ще у 1580-х роках присутні серед власників Турки та Явори. Одна дочка, Олюхна, у 1541 р. вийшла заміж за Васька Літинського Пискоровича, інша – Танька у 1540 р. за Івана Ільницького Занковича41.

Нащадків Федька ідентифікувати складно. З впевненість можна стверджувати, що він мав сина Павла. Останній у 1542 р. квитував двоюрідного брата Федька Яворського з боргу у розмірі 10 гривень, які у 1534 р. позичав батько Павла42. Можливо, синами Федька були Іванко, Василь, Грицько Федьковичі та їхній брат священник Петро, які на 1570-80-ті роки мали дорослих дітей, а, отже, цілком могли бути ровесниками синів Романа та Яцька. Однак не виключено, що вказані Федьковичі, могли бути внуками, Олександра або Романа Яворських, які мали синів на ім’я Федько.

Серед Яворських першої половини XVI ст. були й такі, чи є походження залишаєтся нез’ясованим. Зокрема, у 1510 р. якийсь Андрій Яворський, власник частки у с. Сільці позичив шляхетному Стецьку з Сільця 5 гривень під заставу одного кметя43. Він був одружений з Удею, дочкою цього ж Стецька (1522 р.)44.

Ще один Яворський – Давид – у 1540 р. заставив Павлу Ступницькому свого кметя, що у Яворі, за 10 гривень45. На початок 1540-х років він вже був не молодим, бо мав дорослу дочку Ганну, одружену з Сеньком Копистенським (1540 р.)46. Джерела не повідомляють в яких родинних зв’язках перебували Андрій та Давид Яворські з іншими членами роду.

Ільницькі на кінець XV – початок XVI ст. складався з кілької родин, старше покоління яких було представлено Миклашом, Ігнатком, священником Федьком та Петром. Залишається відкритим питання ким вони доводилися один одному. Те, що Миклаш та Ігнатко мали у спільному неподільному володінні піданих, свідчить про тісний родинний зв’язок між ними. Можливо маємо справу з братами, або з племінником у особі Ігнатка та дятьком у особі Миклаша47. Ільнцький Петро, ймовірно, був сином, котрогось із них.

Миклаш з’являється один-єдиний раз у 1491 р. у справі Матвія з Ільника, підданого свого та Ігнатка, який позивав до суду Влодика зі Стебника48. Після тривалої перерви у 1536 р. дев’ятеро Ільницьких з прізвиськом Миклашов’ята – Яцько, Лукаш, Васько, Іван, Микита, Федько, Андрій, Павло і Мисько – викуповують попівство у Ільнику49. Вони були нащадками Миклаша, ймовірно його внуками.

Це припущення підтверджується кількома непрямими свідченнями. По-перше, частина з них провадить майнові та судові справи, починаючи з середини 1530-х до 1560-х років. А Павло та Мисько – до 1580-х років. Отже, між згадками про Миклаша та Миклашовичів – чотири десятиліття й роки їхнього життя промовляють не накористь існування між ними родинного звязку батько – сини. По-друге, маємо відомості про Ільницьких з аналогічними іменами, які використовують патронімічні прізвиська, мабуть, похідні від імені своїх батьків. В кількох випадках безпосередньо вказується ім’я батька. Є всі пістави ототожнювати таких осіб з Ільницькими Миклашовичами, перерахованими в угоді 1536 р. Наприклад, у 1535 р. Павло, Миколай, Іван Ільницькі позивали до Самбірського гродського суду двоюрідних братів Лукаша Івановича, Яцька Федьковича Ільницьких50. У 1536 р. Іван Ільницький дарував свою частку в Ільнику, Ільничку, Завадці, Мельничному синам Андрію та Лукашу51. У наступному році Павло Ільницький, син покійного Яцька позичив 110 флоренів Василю Ільницькому52. Таким чином, на нашу думку, синами Миклаша були Федько, Яцько та Іван. З них лише останній на початок 1530-х років залишався живим.

Ігнатко Ільницький востаннє згадується 1516 р. У цьому році Дмитро Турецький позивав його до суду, винувачуючи у збройному наїзді53. Він мав кількох синів та дочку. У 1515 р. Сенько, Іван, Федір, Гриць, Олександр та Занко сини Ігнатка, викупили у свого брата Юрка частку в Ільнику за 100 флоренів54. Ще раніше у 1500 р. дочка Ігнатка Олюхна одружилася з Іваном, сином Васька, власником частки у Созані та Корналовичах55.

Страницы: 1 2 3 4 5